Цього травневого дня мій тато одягав святковий костюм з нагородами і йшов на цвинтар у Сокалі зустрітися біля пам’ятника Солдатові з такими ж, як він, рядовими фронтовиками.
У травні 1981-го він назавжди залишився пам’ятником біля того Солдата…
Війну розпочинали «генерали», а під кулі йшли рядові… Тато мав «пам’ять» від неї – контузію, і незважаючи на те, що носив слуховий апарат, який згодом йому видали в соцзабезі, ми все одно за звичкою говорили до нього, підвищуючи голос.
Як і колеги-журналісти, з якими він творив районні газети на Волині та Львівщині. І мама, з якою він познайомився під час війни…
Мама все життя зберігала татові нагороди у металевій шкатулці – єдиному трофеї, який він привіз із переможеної фашистської Німеччини.
Тепер вона зберігається в нашій домівці.
Ми пам’ятаємо Вас, рідні!
Валентина Мацерук
