Раптово.
Як удар кинжала в серце ця чорна звістка…
Ще о 9-й ранку я говорив з ним — прочитав вірш Орлова «Поздравление из-за поребрика» і він попросив переслати йому текст електронною поштою.
Домовлялись йти на першу Пречисту у храм святих Михайла і Федора, бо завжди ходимо до Катерининської церкви, а треба ж і інші наші українські храми відвідувати.
А ще він дуже хотів, щоб у кінці вересня я поїхав з ним на його батькіщину, на Черкащину — відвідати могилу матері та родичів…
Валерій Сарана помер сьогодні вдень.
«Швидка», викликана дружиною, ще робила масаж серця, але вже пролунав для нього голос сурми Божої…
Про нього скажуть багато гарних і чесних слів — і про викладача юридичного технікуму, і про одного із засновників Товариства української мови імені Т.Шевченка (згодом – «Просвіта»), і про першого голову краєвого Народного Руху, і про заступника голови обласної державної адміністрації…
А як він співав!!!
Як любив життя! Ще цього року сплавлявся на байдарці по Сейму і Десні, піднявся на Говерлу з молодими рухівцями…
Та для мене він був духовним братом — так ми і звали один одного. З отих, що в Симоненка Василя — вибрати «і по духу брата»…
Тому краще помовчу.
Єдине хочу сказати, про що він кілька разів наголошував — щоб на пам’ятнику написали «Світ ловив мене та я виривався»…
Василь Чепурний
