Українські чиновники та політики просто-таки «засівають» словами скорботи з приводу смерті Джона Маккейна, називаючи його другом України.
Схиляючи голову перед пам`яттю цієї великої людини, я запитую себе в той же час: а чому ніхто з цих плакальників не став таким другом для України, яким був сенатор Маккейн — щирим, відкритим, безкомпромісним?
Чому «Джавеліни» нам повинен давати Маккейн, артилерійські контр-радари — Маккейн, бабло та інструкторів для реформи армії — знову Маккейн?!.
Чому наша політична шобла може тільки плакати і голосити, обливатися своїми нещирими сльозами, наче говорячи нам: ми любимо сенатора, бо ми такі, як він…
Зовсім не такі! Нічого схожого!
Чому ніхто з них — бюрократів найвищого рівня, нардепів, лідерів партій — не став таким потужним другом України, яким був покійний Джон Маккейн?!. Чому всі ці політичні повії плачуть над труною воїна Маккейна і в той же час обкрадають воїнів України?!!
Не знаю, чи вистачило б нам одного Джона, але з десять залізних Маккейнів змінили б совкову політичну систему в нашій державі, змінили б совкову армію і надрали зад совковому ху*лу…
Але поки що про українських плакальників-голосільників за сенатором можна сказати словами Висоцького:
Если друг оказался вдруг
Не сенатор Маккейн, а так…
Світла пам‘ять вам, сенатор і воїн Джон Маккейн!
Олег Стрекаль
