Аргументи на рівні окремішностей і конкретних персоналій зазвичай звучать переконливо. Як про, так і контра. Можна знайти за що похвалити Ющенка, як і його попередників та наступників. Так само й гудити кожного легко за конкретні промахи.
Посада президента — не той рівень, щоб застановлятися на окремих, другорядних, а той десятирядних, тобто ситуативних речах. Як і те ж захоплення пасічництвом, що непрямо — опосередковано! — спричинилося до розвитку бджільництва та розширення експорту меду.
Знаючи Ющенка особисто за десятиліття до того, як він пішов у політику, я бачив слабкість його натури і статус його ментальності, котрі застигли на рівні ментальності бухгалтера (писав про це ще за рік до того, як Ющенко вирішив балотуватися на президента).
Так-от, у Ющенка були усі можливості ініціювати СИСТЕМНІ ЗМІНИ, але він на це не пішов. Рибачук свідчить, що він і наміру такого не мав, хоч інтуїтивно відчував нагальність таких змін. Його україноцентризм виявився не переконанням, а захопленням, і тому не вибростив стратегію, а обернувся звичайнісіньким етнографізмом, щароварщиною, найбільшим досягненням якої Ющенка як президента виявилася — і то опосередковано — спричинення прогресу у розвитку бджільництва.
З огляду на те, що світове бджільництво переживає серйозну кризу, спричиненою вимиранням бджіл через погіршення навколишнього середовища, ривок уперед українського бджільництва, звичайно, радує, але якщо Україна продовжуватиме котитися по похилій площині вниз, цей бджолярський прорив на світовий ринок може виявитися тимчасовим.
Щоб цього не сталося, також необхідні СИСТЕМНІ ЗМІНИ.
Володимир Іваненко
Український Університет
