В історії з американськими пригодами В. Зеленського варто задуматися над одним простим питанням: а чому в одного з «найвеличніших лідерів сучасності», за словами його радника А. Єрмака, нічого не виходить? Чому його харизма не діє на Трампа чи демократів?
Чому український лідер виглядає настільки слабко?
Звісно, можна знову списати все на попередників, можна сказати, що з американцями будь-який український президент приречений на втрату суб’єктності і т.д. Але, коли хтось претендує на статус «великого лідера сучасності», то хочеться бачити більш сильні позиції.
Але їх нема. Чому?
Бо весь арсенал, який має В. Зеленський, може діяти виключно на внутрішній український ринок. На українського споживача. На українського виборця.
Врешті-решт, В. Зеленський має лише форму, не маючи особливого змісту, і саме її він постійно використовує на 100%. І ця красива форма працює тут, в Україні, але вона не має шансів за кордоном, а надто — в Штатах.
В. Зеленський може зняти красивий ролик про непросту людську ситуацію, в якій він зараз опинився… Може придумати флешмоб… Може зробити ще щось, але все це не матиме жодного ефекту ні на республіканців, ні на демократів.
Міжнародна політика тим і цінна, що вона показує хто є хто. Тут варіант «піпл схаває» не працює. Тут є жорсткі цинічні гравці, які з’їдять тебе за першої можливості. Тому, потрапивши в цей океан з акулами, В. Зеленський не здатний ні на що. Він може лише сподіватися, що хижак пропливе поруч і зосередить увагу на комусь іншому, чим, власне, Президент України і займається зараз, роблячи вигляд, що нічого не трапилось. Власне, робити вигляд, що ти крутий хлопець — просто нема сенсу.
Всю цю історію можна було б забути як страшний сон. Якби не одне але. Паралельно Президент України домовляється про мир на Донбасі… І, якщо в Офісі Президента сподіваються, що європейці і росіяни менш цинічні і раціональні гравці, ніж ті ж американці, то вони дуже помиляються. В Європі свій інтерес знають, і ціну виставлять. Можна не сумніватися.
Тому, підсумовуючи, що варто для початку зробити В. Зеленському? Найпростіше – позбутися «понтів», забути про захмарні 73%, забути статус «великого лідера сучасності» і решту дурниць та зосередитись нарешті на реальній політиці.
Якщо цього не зробити, то це все одно станеться само собою, але тоді буде ще більш неприємно, ніж зараз. І тоді Моніка Левінскі з її політичним шлейфом може виявитися просто дитячою забавкою, порівняно з тим, якими словами можуть назвати Президента України після його миру на Донбасі.
Денис Рибачок
