Як йому важко – псові, що обірвав ланцюг.
Не знає, на кого гавкати, а головне – для чого.
А тим більше страшно на когось кидатися – немає опори, ланцюга. Він давав якусь рівновагу, напрям ходи, відчуття місця. А тепер не знаєш куди бігти.
І навіщо…
На прив’язі було все так просто, надійно, спокійно.
І досить ситно. Так затишно було в бур’янах, у затінку буди.
А тепер…
Цей мурло хазяїн…
Чому в нього такі слабкі цепи?!
Можеш тепер скільки завгодно дзявкати і виляти хвостом – нікому немає до тебе діла. Нікому не потрібні твої іржаві обривки ланців, твоя задрипана халабуда…
Мирослав Дочинець
