Після прочитання книг чергового конкурсу на здобуття Літературної премії імені О. Олеся виникла така думка: ми не вміємо належно цінувати те, що маємо. Зокрема, українська поезія, переконаний — одна із найсильніших у світі!
А ми самі не можемо їй дати раду…
Михеїл Саакашвілі на своїй сторінці у Фейсбук, ніби поміж моху на камені висікає свіжий карб: «Сегодня День рождения легендарного Савика Шустера. Всем нам его скорейшего возвращения в эфир, откуда его выдавила ОПГ, которая хочет выключить свет во всей стране…»
Як йому важко – псові, що обірвав ланцюг.
Не знає, на кого гавкати, а головне – для чого.
А тим більше страшно на когось кидатися – немає опори, ланцюга. Він давав якусь рівновагу, напрям ходи, відчуття місця. А тепер не знаєш куди бігти.
І навіщо…
А скажіть-но мені, добродії, що то за пурець такий, котрий під іменем якогось Бірюкова, називаючи себе радником президента України, регулярно на різних телеканалах, зібраннях що є сили ПРОСЛАВЛЯЄ своєю ординською мовою людиножерний «рузькій мір»?
Що це за гібрид такий знайшовся, котрий немає розуму оволодіти українською, а зате з найвищих державних амвонів без утоми огидно вчить-повчає весь український рід рашомовно, як нам жити і воювати?
Цьогоріч Василеві Кожелянку виповнилось би… 60!
Лише! Вже у 1997 році український критичний цех пильно почав придивлятися до його літературних витворів. І не тільки констатувати вихід книги схематично, але давати незвичні і сміливі оцінки.
