Як вже про це постійно говориться, українці у своїй переконливій більшості наполягають на поверненні до своїх традиційних принципів суспільно-політичного устрою, де в основі три пункти:
1. Принцип вирішувати проблеми на мінімально можливому рівні, тобто традиційний український інститут місцевого самоврядування.
2. Принцип сусідської межі, тобто інститут приватної та спільної власності, іншими словами, традиційние поняття «не твоє – не бери».
3. Принцип справедливості, тобто верховенство права, справедливі закони та ефективна судова система.
Також постійно підкреслюється, що ті принципи, ці кити українства, природнім чином розвивались на наших теренах з часів Руської правди до Литовських статутів, вони в основі напрацювань всіх без винятку національних геніїв.
То ж президентські вибори, які зараз проходять, це кастинг, це вибір координатора процесу, людини, яка очолить подальший рух українців до проголошеної мети, до відновлення українського європейського ладу в країні, інколи це називають Європейський вибір України.
І на сьогодні, після попереднього відбору, в нас залишилося два кандидати, Порошенко та Зеленський. Так сталося, що в процесі бурхливих дискусій виборці забули про те, а чого ми, українці, на ці вибори зібралися, в чому, власне, суть проблеми.
Бо все-таки на першому місці стоїть проблема побудови омріяного порядку, ради якого мільйони людей залишають країну і виїжджають туди, де цей порядок є, порядок, де в основі ті три принципи, які ми вважаємо за основу необхідної нам країни.
Розглядаючи пропоновані кандидатури, мусимо визнати певні труднощі.
Перший кандидат, Порошенко, протягом останніх 15-и років постійно агітував всіх і себе в безальтернативності Європейського вибору, в основі якого — наведені нами принципи. Натомість в часи президентства за останні 5 років в процесі руху України до спільної народної мети ним, як президентом, було допущено ряд серйозних помилок, про що, власне, він сам і говорить.
Другий кандидат, Зеленський, взагалі мало асоціюється із задекларованим українським народом європейським вибором, і якщо аналізувати його діяльність, зокрема його творчість за аналогічний період останніх 15-и років з ідеологічної точки зору, то можна зрозуміти пропаганду протилежного вектору, вектору Русскага міра, тобто суспільно-політичного укладу, де традиційні три принципи українства відсутні, де замість українських місцевого самоврядування, недоторканості власності та справедливого судочинства ми отримаємо московські православие, самодержавие і народность.
Отже, ситуація вельми проблематична.
Голосуючи за Порошенка, ми не маємо гарантії щодо темпу наближення до спільної мети, а голосуючи за Зеленського, ми не маємо гарантії, що взагалі будемо далі продовжувати свій шлях до неї, що взагалі не почнемо іти в протилежному напрямку.
Група «Народний Суверенітет» в таких умовах переконана, що головний не лідер, а громада, що воля народу – первинна. Справа не в Порошенкові та Зеленському, а в українському народові. Якщо Україна вибрала мету, то обирати президентом треба хоча б того, хто цієї мети не заперечує. Поміж названих двох — це Порошенко.
Володимир Ткачук
