Київ, метро, червона гілка.
Біля мене стоїть набріолений і суворо напшиканий дікалоном офісний Костюм…
Красіві окуляри, рівненька борідка, зарозумілий погляд і руки в кишенях. Такий собі образ Дімакаляденка.
Перед станцією «Вокзальна» потяг раптом гальмує…
Оскільки Костюм тримав руки в кишенях, то, вирячивши очі, летить прямо на мене. Опинившись в моїх обіймах, він і сам обхопив мене і на секунду завмер. А я йому:
— Та цілуй вже…
Обідився чогось.
Може тому, шо мало не весь вагон заржав.
От ті люди. Вєчно — шо попало. Но чувак далі тримався за поручень.
До відома КП «Київський метрополітен»: шоб ви там знали, я тут за вас роз’яснювальні уроки даю, як поводитися під час руху і раптової зупинки.
Руслан Горовий
