«Кадри рєшают всєх».
Радіймо і веселімося: ісподобилися нарешті високодостойного посла у Вірменію. Самісінького хвацького генерала Петра Михайловича, світ Литвина!
Хто не зна — це той, що, «за розповідями свідків, 25 серпня 2014 року покинув поле бою, залишивши свої війська».
Вікіпедія, звісно, теж штука дипломатична: не писати ж їй як воно було? Молявись: так дав драла, сарака, від «калмицкіх шахтьоров», що єнеральська матня на ньому од вітру сама висохла.
А теперки матимемо цінну… та шо там скромнічать! — БЕЗЦІННУ дипломатичну кадру.
І де?
В державі, яка недавно ловко показала світові, як зі своїми баригами та кремлівськими лизоблюдами всенародну балачку вести.
Милуюся-дивуюся!
На холєру нам цілий Інститут міжнародних відносин, ще й Дипломатична академія, якщо є Національна академія оборони! Таких же ж орлів випестує! Що на всі вітри ладні!
Казавись мій батько, впасти і забитися!
P.S.
Оце написав, а теперки кріпко задумався…
А, може, це така єзуїтська форма знущання? Не зробив свого часу те, що зробив би всякий чесний офіцер, аби змити з себе ганьбу, — то тепер стовбчитимеш на дипломатичний прийомах мальованим стовпом — для прицільних знущальних поглядів дипломатів з усього світу. Шила… чи то пак, окопної болєсті у мішку ж не сховаєш.
Воно, звісно, але чим Україна тяжко завинила мати такого засланця-посланця?
Валерій Ясиновський
P.S.S.
Про литвинів
Ти генерал і втік із поля бою
до києва в квартиру на диван
і що ж тепер робити нам з тобою?
послом тебе призначим до армян
в усі часи і при любих умовах
у мирний час або під час війни
обличчя владі непотрібні нОві
країні б*дь потрібні литвини.
Микола Воськало
