Дуже жалкую, що досі не знайомі особисто з Василем Чепурним, хоч іще майже тридцять літ тому робили одну справу, тобто створювали Рух. Пишу це як відгук на його надзвичайно точну й розумну характеристику Славка Чорновола (так я його називав, коли ми разом працювали в газеті «Молода гвардія»).
Йдеться про свіжу публікацію Чепурного на Фейсбук та в деяких ЗМІ.
Я його завжди дуже шанував, бував у нього вдома, коли він ще жив у бараці на Київській ГЕС, а Тарас репетував у колисці…
В’ячеслав до мене завжди ставився толерантно, хоча житейські шляхи наші потім розійшлися.
Як і Чепурний, я дуже сильно жалкую, що наш великий Рух після Другого з’їзду 1990 року пішов шляхом руйнації, і Славко, на жаль, став головним заводієм цього процесу.
Думки наші з Василем Черним абсолютно збігаються і в оцінці імовірного організатора його вбивства…
Вічна слава нашому безстрашному героєві!
І не потрібно робити з нього ікону — це в нього викликало б тільки огиду. Я знав його як людину вельми амбітну й горду, але аж ніяк не самозакохану чи марнославну.
Це була людина непохитна в своїх переконаннях, дуже цілеспрямована й самовіддана.
Якби серед інтелектуальної української еліти таких, як Чорновіл, на час проголошення Незалежності була більшість, то історія України, певна річ, була б іншою!
Юрій Цеков
