Віталій Білоножко – особлива людина в моєму творчому житті. Нас багато що єднало: любов до Сумщини, звідки наше коріння (моя мама була звідти), розуміння значення культури, загострене відчуття несправедливості і вміння гостро затаврувати неприйнятні речі.
На жаль, Віталій не прийняв душею нинішню епоху в Україні. Майже всі, кого він особливо поважав, любив, захоплювався, або відійшли від справ, або взагалі пішли з життя. Та пісня, яку він любив і відчував душею, теж була витіснена з інфопростору пісеньками-одноденками та яскравими опусами без особливого змісту.
Фестиваль родинної пісні “Мелодія для двох сердець”, який започаткували вони зі Світланою, теж перестав фінансуватися державою. Змінилися пріорітети… А Віталій залишився все тим же – глибоким на самоті і веселим на людях. Могутнім і величним на вигляд, але вразливим і беззахисним у душі…
Я щасливий, що доля подарувала мені Віталія. Пісні в його виконанні – це окрема сторінка мого життя. “Яблуневий туман” і “Мелодія для двох сердець”, “Гей, літа” і “Божевільний вальс”… Вони прозвучали в концерті його пам’яті у виконанні багатьох наших чудових артистів. Упевнений, що ці пісні житимуть, тому що Віталій був дуже вимогливий до якості віршів і мелодики пісень. Його пісні назавжди займуть місце серед артефактів української пісенної культури…
Рік, як тебе немає, друже. Ти залишив після себе багато. Чи навчимося ми цінувати, берегти і примножувати?!
Анатолій Матвійчук
