Мавпувальна моя Україно. Вітчизняний політикум вийшов ото з тієї ополонки, фото 2011-го. Віктор Ющенко вже в статусі екса, але купіль на Водохрещу – це ж святе, ще відколи кандидатом у президенти ходив, а відтак всенародно обраним месією. І потяглися натовпи пузатих чиновників у трусах, щоби посеред зими вслід за шефом лізти в холодну воду. Аби лише потрапити на очі самому.
Не полізеш – не поїдеш вище по кар’єрних щаблях. Завзято “водохрестилися” махрові атеїсти, медведчуківці обрізані, рускоязичні патріоти й вишиватні, всі. Від жіноцтва, бажаючого помилуватися Віктором Андрійовичем негліже, вгиналися навколишні дніпровські пагорби.
А в “святій воді”… Скільки матюків крізь зуби проціджено і простатитів застуджено! Скільки разів тоді й потім тлумачено: до української релігійної традиції занурення на морозі стосунку не мають! Не злічити.
Зате традиція “бути, як він”, прижилася надійно. До води вже не лізуть, зате фліска й затрапезні штани на всі випадки життя – від Банкової до найдальшої сільради, владновертикальний однострій. Аби як “у самого”. Добре, що нинішній чинний замість зеленого светра не придумав собі вінок із пір’я на голову. Інакше українські індики й півні безхвостими ходили б.
Хто знає, які хобі в пана генерала? Будьте люди, озвучте, щоби управлінський нарід вже починав хрестиком вишивати. Чи ловити рибу на муху, чи що там майбутньому очільникові до вподоби робити. В наших державників без мавпування ніяк.
Людмила Пустельник
