Чи може в Чернівцях мужчина товаришувати з жінкою? Ну, в принципі, так. Вийдіть на вулиці улюбленого міста і можна скільки хочеш побачити різностатевих друзів. Вони разом пʼють пиво, їдять суші, передають один одному палички для їжі, просто ходять містом як товариші.
Товаришують так. Можуть ненароком зайти в бібліотеку або в інший культурний заклад, де зручно товаришувати. Наприклад, в грузинський чи єврейський ресторан. Потім, коли підростають, товаришувати стає складніше. Треба визначатися — або товаришуєш далі і продовжуєш пити пиво в скверику, або переходиш на іншу сходинку стосунків. До любові.
Товариші замислюються. При цьому у них вираз обличчя як у людини, коли вона обирає опцію «не друкувати чек» в банкоматі «Приватбанку». Але мені здається, що люди лінуються любити, а надають перевагу дружбі – безвідповідально ж і легко.
Один мій знайомий Едік був настільки лінивим, що одружився на вагітній жінці, а товаришувати продовжив з іншою. Отже, дружба в Чернівцях міцніша за любов. Колись у нас був навіть кінотеатр «Дружба». А потім хтось вирішив, що можна лише любити. І все перейменували. Любімося!
Кермо
Помітили як в Чернівцях деякі жінки керують авто? Вони сідають якомога ближче до керма, вирівнюють спину і кермують якось з-під грудей. Такі водійки рідко озираються, а лише час від часу заглядають у дзеркало заднього вигляду з метою визначення власного місцерозташування в місті і заодно глянути чи міцно тримається помада на губах.
Передачі перемикають рідко, навіть на механічних коробках передач, хоча переважна більшість з них надають перевагу автоматам. Вони їх швидше розуміють. А ті якось ближче серцю жінки. Схоже на маніпуляції з головними кухонними приладами.
Жінки за кермом надзвичайно охайні – в русі, в парковці, в інших можливих діях. Тут треба дивитися правді в очі. А ще жінка, яка сіла за кермо, з роками перетворюється із загадки на страшенну таємницю.
Що ж з цим робити? Та, власне, нічого. Треба трохи потерпіти. А потім? А потім поставитися з розумінням.
Мозок
У Колі все було хронічним – простатит, алкоголізм і втома. Його улюбленим органом був мозок. Тому він завжди носив кашкета, рідше шапку, щоб тримати мозок в теплі і щоб він рідше виривався на волю.
Виходячи з дому, Коля завжди дивився в старе й потріскане дзеркало і посміхався, бо може в зубах щось застрягло. Але кожного разу він нічого в роті не бачив, бо вранці нічого не їв. Та й зубів у нього було не так багато. Тоді він бурчав сам до себе. Щось таке – цінуйте тих, хто не палить, не пʼє, хороших, правильних і добрих, а мене не зачіпайте. І йшов на роботу.
Він був охоронцем на ринку «Зелений», впускав і випускав авто, беручи за це 20 гривень. Часом не видавав квітанцію і так заробляв собі на вечерю і на чарку. «Життя коротке. Треба робити кожен день великим», – думав Коля.
Цим він відрізнявся від інших охоронців і від інших людей. Для нього всі інші люди були однаковими і, користуючись мозком, він частенько думав: чого перейматися однаковими сукнями, якщо у вас однакові обличчя?
Бажання
Коли бачиш деяких жінок, хочеться негайно підвестися, руки випрямити вздовж тулуба, кашкета — геть. Руки самі тягнуться до пилососа, посудомийки та віника. Хочеться на кухню і мити, мити, мити каструлі, які не вміщаються у посудомийку, потім чистити картоплю, квасити капусту чи огірки.
А потім на балкон, вимити вікна власноруч, скинути вниз килими на перший обережний сніжок. Потім хутко спуститися вниз, прихопивши вибивалку, яка добре пам’ятає Брєжнєва та інших членів політбюро. І вибивати, вибивати, вибивати!
Вона гукає з відчиненого вікна: «Бійка на Кобилянської!». Ти бігом туди: «Вибачте, це приватна бійка чи можуть брати участь усі бажаючі?». «Приватна», – некультурно відповідають тобі. І лише тоді, потім, змореним, повернутися назад і зрозуміти, що все це неправда.
Новий рік. І це було твоє бажання. Коли ми стаємо старшими, список бажань на Новий рік стає коротшим. А те, що ми дійсно хочемо, не можна купити за гроші.
Мінімалізм
Красивіше снігу того року падали лише твої рожеві окуляри з очей. Я водив тебе в «Кулінарію» на Кобилянської, де ми довго пили молочний коктейль – нечувана роскіш для тих студентських років. Буржуазний мінімалізм. Потім ми пішли далі. Ми почали разом прогулювати лекції з історії КПСС.
Це був мінімальний виклик – партії, комсомолу, колективу факультету. На зимових канікулах ми поїхали туристичним потягом у Ворохту, тоді було модно туди їздити. І це вже був знак надзвичайної серьозності стосунків. Там я вперше тебе поцілував. На мінімалках. Падали сніжинки і твої губи були холодними.
Потім ми пішли ще далі. І щоранку я приносив тобі в ліжко каву. Тобі залишалося лише помолоти і заварити.
Одного разу ти запитала у мене:
— Чому ти мовчиш?
— Це мінімалізм, крихітко!
Запальничка
Раніше, коли запальнички були великим дефіцитом, прикурювали від сірників. Вони коштували 1 копійку і дефіцитом не були. Ритуал прикурювання був дуже гарним, майже магічним. Курці зі стажем це робили віртуозно і ми, пацанва, заглядалися на віртуозів. Сірником чвирк, миттєво підніс до папіроски, замружив ліве око, є! Елегантно шбурнув назад себе непотрібний вже сірник, попередньо загасивши його легким втомленим подихом з ароматом портвейну.
Правда якщо курець три дні не голився, то костюм сидів на ньому так, ніби він його щойно вкрав. Але Едіта Пʼєха співає в літньому театрі парку імені Калініна, а Еміль Горовець — на рекламних щитах філармонії.
Тоді не було різниці між котами, які виросли в місті, і котами, які виросли в селі. Вони були однаковими, бо місто потребувало робочої сили – євреї зазбиралися на Землю обітованну, і працювати на заводах і фабриках було нікому.
А цигарки мали смак буденності і рутини. І це не залежало від того, чим ти їх прикурюєш.
Володимир Килинич
