Один з найстійкіших спогадів дитинства – я лажу в коморі взимку, вишукуючи поміж слоїків з вишневим компотом, зламаних лиж та іншого мотлоху щось, чим можна розважитись, бо усе дитинство – це вічна боротьба з нудьгою, від якої ми втомлюємось у дорослому віці і здаємось.
І от мені на очі натрапляють дві речі – маленький кишеньковий календарик і книжка. Календарик за 1986-й рік, я розглядаю ці цифри і подумки додаю до них роки. 1990-й – ого, як там буде? Така кругла цифра. 2000-й – фантастика, нове тисячоліття, взагалі щось захмарне. Світ, мабуть, буде вже не впізнати. Дитячі фантазії – мандрівки у часі для бідних, але з багатою уявою.
Друга знайдена річ – книжка Станіслава Лема, про якого я, шестирічний, звісно уявлення не мав, “Повернення з зірок”. Згодом за декілька років я її прочитав, це одна з його найкращих книжок, а Лем став моїм улюбленцем. Сюжет – астронавт Халь Брег повертається на Землю з довгої подорожі, але через різницю в часі на Землі пройшло вже більше ста років. І виявляється, що люди придумали спеціальну вакцинацію від агресії та насилля – бетризацію. І більше нема воєн і конфліктів.
Лем часто у своїх творах зачіпав тему насилля і масових убивств, бо прожив Голокост і Другу світову у Львові. Ми всі знаємо про розстріляних совітами в’язнів у львівських тюрмах на Лонцького і Бригідках, але мало хто знає, що Лем був серед тих євреїв, кого примусово зігнали викопувати і виносити зотлілі тіла розстріляних на вулицю. І потім частину їх там же і розстріляли. Може, це одна з причин, чому він більше ніколи не приїздив до Львова, хоча в СССР і в Україну їздив з візитами як відомий письменник потім.
І ось ми вже у 2025-му, чергова кругла цифра зовсім не круглого майбутнього. Із зірок, швидше за все, вже ніхто так і не повернеться. Бетризацію так і не винайшли, насилля і масові вбивства актуальні як ніколи. Світ все ще впізнати.
Володимир Гевко
