Останній раз я осознанно та з власної волі був на футболі 26 березня 1982 року. Відкриття 45-го чемпіонату СССР. Динамо (Київ) – Динамо (Тбілісі). Київське Динамо виграло – 3:1.
Мені було 12 год.
На мені була шапка типу «будьоновка», зелена болоньєва куртка, яку мати привезла з Болгарії, і дві пачки кубінського «Лігероса» без фільтра в карманах. З магазіна «Куба-Тютюн» на Червоноармійській…
Я вмів плювать крізь зуби і матюкаться «по дєлу»…
В перериві матча дорослі мужики вчили мене пить коньяк з горла… Коньяк я вмів пить і без них, але робив вигляд, що вчуся… Бо «на шару», чого б і не випить… Мужики ржали, я їм підігрував і удавав п’яного…
Відтоді я був на футболі ще кілька разів.
У VIP-ложах всяких. Ну, то вже не то…
Віталій Чепинога
