Нарешті напишу про футбол на основі дописів Фейсбуку. Я не люблю футбол. Це світоглядне. Бо нелюбов до борщу і вареників – трошки інше. Ці страви я не перетравлюю просто. І варені овочі, особливо капуста з «рьобрішками»… Біля мене краще не стояти за такого меню…
Але до футболу.
Абсолютно, цілковито безглузде дійство. Те саме, що Джойс в літературі. До культури стосунку не має, бо пісатєль дивиться футбол, але футболіст не знає нічого про Розстріляне Відродження, наприклад. Маю на увазі українських футболістів. Це як фемінізм українського обряду, специфічний.
Я переконаний, що в інших країнах футболісти якщо не читали, то знають, хто такий Марк Твен, Александр Дюма, Еріх Марія Ремарк, і старий Гем. Звісно, мені зараз накидають два прізвища футболістів, які знають і читали Івана Яковича Франка. Але за межами України в цивілізований бік футболісти з повагою ставляться до культури. В Україні ж футболісти давно, ще з часів геніального тренера Лобановського, забили на все гуй.
Приклад – Олег Блохін. Ватник ватний. І вихованець же Лобановського. Коротше: перейматися слід не футболом. А розвитком культури всередині країни і, що важливіше, розумінням того, що без ЗСУ все це неможливе. Тому футбол – це джойс. Беззмістовна херь. Яка нічого не формує.
Андрій Кокотюха
