У кожної людини, в певний момент, настає час прощання з ілюзіями та недовіри до політиків… У мене такий момент настав доволі рано, років у 9-ть…
Грали ми в хокея в дитинстві.
На лузі, на річці… Фанатично! З ранку до ночі, з усією віддачею…
Я досі пам’ятаю, хто забив голи канадцям в серії «СССР-НХЛ» 78-го року (Жлуктов, Балдеріс, Ковін, Міхайлов, Макаров, Голіков…) На воротях — Мишкін. 6:0…
В мене було два светра: «Едмонтон Ойлерс» і «Монреаль Канадієнс»… Я їх сам вишивав і украшав…
В Союзі тоді був такий чемпіонат для дітей – «Золота шайба». І я був абсолютно увєрєн, що ми той чемпіонат виграєм…
Але у нас не було ані форми, ані нормальних клюшок, ані коньків, ані трєнєра з продюсером… Я стояв на воротях. Щитки для ніг в мене були зроблені з журналів «Під прапором ленінізму»… Мабуть, то було якесь преступлєніє…
Ще в мене була справжня вратарська широка клюшка «Кохо» мукачевського завода. Стояла воно дорого: 4 крб. 80 коп.!
Гроші я в вкрав у матері, бо більше не було де взять… Батько мене за то бив. Так в селі буває. Вкрав у матері, а бив — батько… Ну то таке…
Якось одного дня ми з Вітьою Соломкою пішли на прийом до голови колгоспу — Луки Олексійовича Іваніщенка з проханням стартового капітала…
Лука сидів на кухні в трусах і їв вареники…
Вареники були з усім. З картоплею, з вишнями, з грибами, з капустою, з сиром і т.д…
Лукин кіт тоже їв вареники під столом і дивився на нас зневажливо та зверхньо…
— Лука Олексійович, — сказав я, як начинающий політолог. — Ми хочемо принести селу славу, виграть чемпіонат, перемогти всіх, стать луччими і вобще…
Лука почухав спину ложкою і перепитав: то шо вам нада? Стовпи для воріт? Ідіть рубайте вільху, скажете, я розрішив…
Так в Україні, ще в його зародиші помер професійний хокей…
Віталій Чепинога
