Миколі – назвемо так – 57, з них понад 10 – підданий спершу Її Величності, а тепер його, Чарльза, короля Англії. Мешкає Микола в Лондоні, працює в логістичній компанії. Наприкінці травня поїхав на рідну – добре, нехай Львівщину – провідати стареньких батьків. Заодно відтарабанити три величезні валізи різного добра, зібраного власним коштом – медикаменти, засоби гігієни, спальні мішки і чого там ще хлопці на фронт просили.
Приїхав додому, потішився аж цілий тиждень, бо з понеділка постукали в двері двоє ментів: чого, хлопе, не обновив свої дані у військкоматі?
«Я громадянин Великої Британії», – стенув плечима Микола. «Хоч малої, нам по барабану!» – зареготали менти. – «З українського громадянства не вийшов, отже, військовозобов’язаний. І не думай ноги з села робити, все одно з України не випустять, ми на кордон про тебе дали знати».
Відчув Микола обійми Батьківщини, міцні, мов обценьки на геніталіях. Зажурився – не повернеться до Об’єднаного Королівства вчасно, полетить шкереберть багато чого. З роботи точно звільнять, кредит за хату дружина самотужки сплатити не зможе, а ще донька до коледжу вступила… З консульства у Києві порадили наймати адвоката – на всяк випадок.
Взяв Микола з собою одного спальника з тих, що в Україну привіз, і якоїсь дощової ночі тихо вшився з батьківської оселі. Щоб любі сусіди не бачили, це вони, був упевнений, навели ментів. Кількома тижнями пізніше і теж дощової ночі нелегально перетнув кордон з Румунією з групою ще трьох чоловіків-ухилянтів. Микола серед них – аксакал. Деталями пішого екстрим-туру по карпатських лісах ділитися не побажав, хіба-що ціною питання – близько 9 000 євро. Це ще, вважайте, дешево, зараз менше, ніж за 15 000 доларів США провідники до ЄС навіть розмовляти не будуть.
В Лондоні трохи не з літака загримів до шпиталю з нирками. Застудив їх, коли ночував у горах просто неба; звідти насмішкувато підморгували лапаті зірки.
Поки на лікарняному ліжку, подумки разів 100 прокрутив сцену, як матюкне на прощання Зеленського, Єрмака і загалом усю вітчизняну владу – просто в обличчя безвинному клеркові консульського відділення посольства України в Англії. Це коли б офіційно позбувався нашого громадянства.
Але потім передумав – не матюкати, себто, а здавати паспорт з тризубом. Бо романтик – колись, на схилі літ, хотів би повернутися в Україну, аби його поховали в своїй землі. Тим часом, потихеньку знову скуповує турнікети та іншу гуманітарку для передової. Везти те все в Україну буде, звичайно, не він.
Людмила Пустельник
