В 90-х роках, як відомо, був дефіцит на все, навіть на електричні лампочки.
Отож в обідню пору я вистояв чергу за цими приладами для освітлення і з радістю приніс їх на роботу.
Ще не встиг намилуватися, як заходить до кабінету поет Микола Холодний. І відразу спрямував свій погляд на стіл: мовляв, дай одну, бо вже місяць лапочка не горить у коридорчику…
Я зніяковів — ніби й не дати соромно, і жаль…
Проте Микола Костьович дістав із портфеля книжку і мовив: «Я по бартеру…».
І невдовзі поклав переді мною нашвидкуруч написаний автограф: не про якусь там лампочку, хоч би перед ним стояв сам винахідник її, а возвеличував мене своїм автографом не менше «винахідника парової машини»…
Любив він такі чудернацькі присвяти…
Володимир Сапон
