Радіо НВ («Новоє врємя» нєшто?) страшенно стурбоване мігрантами на наших базарах. Не так мігрантами, як нашою реакцією на них. Бо щоб чого не трапилось.
Ми ж такі завжди були толєрантні. А тут народ якось не те щоб утришия гнав їх, а от не зовсім увічливо сприймає.
Одна жінка навіть (жах який!) назвала чорношкірих неграми — то тут таки мусила на радіві й вибачатись. А загалом бесіда з радіослухачами була м’яко так заведена в русло «що кому вигідно». А вигідно саме те, що діється — наші їдуть шукати важкої роботи, а до нас їдуть організовувати й підтримувати торгівлю.
Бо це ж вічне.
Українці споконвіку шанували важку роботу й тих, хто її не боїться. І споконвіку бридували торгівлею («Називай мене як хочеш, тільки крамарем не зви, бо ображатимусь» (с) Козак Мамай).
Ну, така от наша національна особливість.
Споконвіку ж таки знаходились охочі заповнити цю нішу в українському соціумі. Знаходились і механізми регулювання міжнаціональних стосунків. І жили віками поруч українці, жиди, вірмени, молдавани й навіть, прости господи, цигани.
Не було в них ніякої «дружби народів», але й не було лютої ворожнечі, недбало прикритої слинявим лицемірством. Жили як люди. Не змішувались в «один народ», але й не цурались одні одних, як чорт ладану. То було нормальне природне різнобарвне життя. Війна називалась війною, торгівля — торгівлею, робота — роботою.
Чому в наш час так важко всьому цьому знайти межі? Чи ви думаєте, що настала епоха великих знань, що люди зрозуміли пагубність міжнаціональних кордонів, що треба жити єдиною сім’єю й упритул не помічати, що до тебе в ліжко лізе щось чорне?
І от, Радіо НВ (мабуть таки, справді Новое Время) вже чутливо виловлює настрої мас, водночас засіваючи думку, що «це ж усім вигідно». Справді, вигідно. Може й не всім, але затовкмачити цю дурню в голови можна майже всім.
І те, що Природа й Історія поділила людство на окремі народи з окремими мовами, економіками, звичаями, і що так було десятки тисяч років — люди жили ОКРЕМИМИ спільнотами, — все це сьогодні видається за дикість, бо настав час усезагальної освічености, люди так порозумнішали, що ніякі кордони й межі їм не потрібні.
Може й справді так?
Не знаю. Але мій скромний життєвий досвід підтверджує тільки одну корекцію в людській етиці: «Людина людині друг, товариш і вовк».
Василь Триліс
