Хутірець Тимки на Чернігівщині…
Сільська вулиця в сто дворів, а яка цікава історія, які долі! Записала днями багато нових розповідей. Одна з них про німця за національністю на прізвище Капель.
Він приїхав задовго до війни в Тимки працювати механіком на крохмале-паточний завод, який був побудований ще поміщиком Кринським. З дружиною виростили доньку і двох синів-близнюків, яким на час окупації було по шістнадцять років.
Тимківчани шанували цю родину — шляхетну, освічену, людяну. Коли фашисти прийшли в село, наші люди переживали, аби їх не знищили свої як зрадників.
На заводі, що тимчасово не працював, були залишки цукру, виробленого ще в мирний час. Капеля, який за станом здоров’я вже не міг йти на фронт, лишили доглядати запаси.
Якось до нього прийшли партизани і сказали, що цукор днями заберуть для потреб загону. Але німецькі солдати нагодились раніше і примусили завантажити цукор на свої підводи. Капель з іншими працівниками ослухатись не посмів, інакше розстріляли б.
А вночі з’явились партизани, знаючи, що цукру нема. Вони наказали Капелю з синами (доньки не було вдома, а дружину з невідомих причин не стали зачіпати) йти за ними. В лісі, у Пискуновій долині, батька з хлопцями було розстріляно. Коли хтось з місцевих жителів попросив партизана Дівака не чіпати хоча б ні в чому не винних дітей, він відповів, що не можна їх лишати — виростуть і будуть мститися за батька.
Ось така от історія.
Дружина з донькою після закінчення окупації переїхали до Києва. Довго потім їздили на могилку до рідних, яких хуторяни в лісі й поховали.
А партизан Дівак, як відпартизанив, то побудував у Тимках біля греблі дім добротний. Та жити в ньому не зміг. Продав і виїхав. Односельчани не змогли пробачити «герою» його «подвиги» — плювали вслід, як де з’являвся.
А ці фото — зібрані по хатах, пожовклі від часу, але такі світлі, добрі. Багатьох людей, котрі на них, вже нема, на цьому світі але ті, що живуть досі у Тимках, пам’ятають за рідних і розповідають про них з особливими трепетом та любов’ю.
Тетяна Череп-Пероганич
