А десь зараз у темряві вздовж доріг і кривих вулиць, лісами і посадками, вздовж річок і озер, ярами і горами, тихими селами й хуторами самотньо йде старий чоловік…
Це – рік, що минає.
Ми вже й не помічаємо його, бо вдивляємося у калейдоскопи гірлянд і феєрверків, вслухаємося в грім петард і гуркіт поїздів, що мчать назустріч.
Нам його ще довго буде не вистачати, і ми ще довго згадуватимемо тих, хто залишився в ньому назавжди.
Часом раптовий спалах бенгальського вогню на мить ще вихопить з темряви контури його спини, але вже за хвилю і вони стануть щезаючим тлом поступу нової натури.
Дякуємо тобі, 2018-й, за те, що бентежив, обіцяв, дарував і був неповторним!
Валентин Ткач
