А десь зараз у темряві вздовж доріг і кривих вулиць, лісами і посадками, вздовж річок і озер, ярами і горами, тихими селами й хуторами самотньо йде старий чоловік…
Дехто в Україні з ранку до ночі торочить про зубожіння. Мовляв, нація недоїдає, худне, декого вже хилитає від вітру… Але за півдня до Нового року, в «Ашані»…
У мене на кухні в кутку за холодильником стоїть відерце для сміття. Часом, коли у мене в руках опиняється щось аеродинамічне – чи порожній сірниковий коробок, чи зіжмакана паперова серветка, чи решта качана капусти тощо – я лінуюся підходити до відерця і згинатися.
У 7 років я чекав Нового року і Діда Мороза так, як чекає цього сьогодні наша внучка-першокласка Поліна… З прискоком, з величезною вірою у чудеса і бажанням скорішого настання Свята.