Вже стало доброю традицією навесні привозити письменника Дмитра Головка літувати на його малу батьківщину…
У Мочалищах Брбровицького району на Чернігівщині маленька хатинка, де особливо пишеться, думається.
— Зараз приїду з хатою привітаюся, із садом, — каже.
Кожна розмова з ним — це безліч життєвих історій.
— Поет — це хто?
— Людина!
— А графомани колись були? (жартую).
— Були! (серйозно). Їх партія підтримувала, вони першими з трибун виступали…
— Тичину пам’ятаєте?
— Аякже. Доброї душі чоловік. Боязкий, але який добрий…
Мовчимо.
Кожен задумався про своє.
— Я оце приїду, наведу після зими в хаті лад і почну поему писати про Анатолія Погрібного – «Прощання з рідним садом». Чи може інакше якось назву. Бо все ті останні дні його життя в душі тримаю. Треба виписати…
Приїхали.
Не пішов, а ніби побіг до хати.
Ми з торбами за ним слідом.
Спинилися біля порогу. Далі не йдемо. Чуємо, говорить… З хатою…
– Доброго дня, хато! Ще однієї зими, як небувало. Зустрічай!
Тетяна Череп-Пероганич
