Здається, вона ніколи не бувала в Україні.
Але генетично так само ніколи й не розлучалася з Отчиною своїх єдинородних пращурів.
Навіть на далекому латиноамериканському континенті, на землі кольору перестиглої вишні, яка не знає зими. Там, де її земляки і нині спалюють непролазні смарагдові трощі, щоб мати латочки ниви, насиченої на кілька літ живильною силою для проізростання осібної смолянистої квасолі, лапатого тютюну, пшениці, тростини, мальв і чорнобривців.
На цій землі, де навіть діти індіанських резервацій знають привітання «Слава Йсу…», а писанкарство давно дає хліб (і то добрий хліб!) усяк сущим на на ній язИкам.
У бразильській Парані писанкарюють етнічні італійці, португальці, німці, поляки, французи, індіанці… Хто дрував їм це мисецтво — без труда здогадаєтеся.
А писанка Феломени Процек, корінної бризилійки українського неосяжного духу, її дарунок, який віз через океан, через всеньку Європу, до її, Писанки, праматерії, до першооснов, — у моїй скарбівні.
Хай і Вам просяє вона щасним Великоднім сяєвом, Друзі!
Абись не маліли Ваші Дні на віки вічні!
Валерій Ясиновський
