Не пригадую вже хто, здається, Тоні Джадт сказав, що хороший історик – це професійний нагадувач того, що його співвітчизники воліли би забути. Саме тому мені історія Ярослава Грицака подобається більше, аніж історія, приміром, Володимира В’ятровича. Бо Грицак розглядає історію України як історію реальних людей, які, як відомо, не ідеальні.
А В’ятрович будує національний міф, в якому нема місця недолікам. Насправді обидва ці підходи є правильними і корисними, бо національний міф потрібен для підростаючого покоління, а історія без прикрас і фальсифікацій – дорослим українцям. У нас же з цим велика проблема, бо 15-річний українець і 30-річний українець бачать історію України приблизно одинаково. А не мали б.
Факт українських військових формувань у складі збройних сил Третього райху не є страшним секретом і не є великою катастрофою. Ну, були і були. Такі були часи, Україна була розірвана між імперіями, насувалась і потім тривала Друга світова. Кожен пильнував свої інтереси. До слова, “Роланд” і “Нахтіґаль” вплинули на історію України незмірно масштабніше за дивізію СС “Галичина”. У них вишколився практично весь керівний склад майбутньої УПА із Шухевичем включно. Вони забезпечили проголошення Акту відновлення незалежності у Львові 1941-го. І розформувались, коли побачили що у німців інші плани на Україну.
Але ми не маємо жодної вулиці на честь цих батальйонів і їх чомусь воліють не згадувати. Натомість дивізія СС “Галичина” ледь не герої, хоча у чому їх особливе геройство – невідомо. Наміри були гарні, але вони так і залишились намірами.
Та справа не в тому. З теперішньої точки зору і Третій Райх, і його військові формування включно з вермахтом (регулярною армією) – зашкварені. Сумою накопичених злочинів, в яких вони може самі не брали участі, але воювали за державне утворення, яке участь брало і ого-го яку. Тому пишатись зараз будь-ким із них не є ок.
Так, їх розпустили після війни по домівках і вони не були осуджені Нюрнберзьким трибуналом. (До слова, цей трибунал не був зразком правосуддя, а всього лиш судилищем переможців над переможеними і на ньому головував прокурор з СССР).
Але ок, уявімо, якби замість українця з дивізії СС “Галичина” вивели простого діда німця, солдата вермахту. Та всі б офігіли так само. Ви чули, щоб кудись запрошували солдатів вермахту, на якісь урочистості? Хоча вони просто солдати, виконували наказ і не військові злочинці.
Перевірочний приклад – якщо колись років за 40 якогось діда солдата з російської армії запросять до школи в росії і він буде розповідати, що був проти путіна і режиму, але часи були такі і він мусів іти бо його зловили воєнкоми. Нормально це буде? Має він право бути ветераном із чистою совістю? Аж ніяк.
До слова, і сам В’ятрович, один з найгрунтовніших дослідників визвольного руху, невисокої думки про дивізію СС “Галичина”, вважаючи їх просто формуванням збройних сил Третього Райху і підпорядкованим Берліну. На відміну від вояків УПА, котрі безперечно Герої України.
Так, вони не злочинці і звичайні солдати. Але і пишатись там особливо нема чим. Це для нас вони у першу чергу українці. А для всього світу – солдати Ваффен СС.
Володимир Гевко
У тодішньої України було два вороги: тодішня нацистська Німеччина і нацистська росія. Свідомі українці були від самого початку приречені, і розуміли це. Ішли в “Галичину”, щоб отримати зброю(чим більше) і вишкіл, щоб потім, перейшовши до криївок, було чим воювати з комунізмом. Хтось встиг, а і хтось ні в силу різних обставин. А от яких – це мусять дослідити неупереджені небайдужі. Шукати! Причини! Необхідно! Для майбутніх поколінь! А для того мають іще шанс спілкування з дивізійником. ТОЖ ВПЕРЕД!!!