Розмірковує Василь.
От у мене собачка Дружок, з доброго кота завбільшки, дзвіночок, ми йому на кухні, біля газового балона, килимок прилаштували.
Там і бляшанка для їжі та води, а все одно норовить спати в найтемнішому кутку під диваном.
Там у нього наче будка чи нора.
І кожна звірина так чи людина. Всі про свій закут клопочуться. Хай у холоді і в голоді, але щоби стіни і стеля, щоб стороннє око не зазирало в твоє життя.
І чого воно так ведеться?
Фанеркою чи й газеткою, але відгородитися, себе обдурити – і вже втіха.
Володимир Кашка
«Картотека пана Альфи, №5144»
