Останнім часом багато їжджу. Люди хочуть української України. Люди хочуть української мови всюди. В освіті, на телебаченні, в обслуговуванні. ВСЮДИ. Як спраглі, які в пустелі нарешті допалися до криниці.
Шепетівка.
Мовний форум. На трибуну запрошують захисника Донецького аеропорту, місцевого, з Хмельниччини, Назарія Чепка.
Чекаю великого кремезного бійця. Виходить молодий хлопчина. Боже, дитина, це ж скільки йому було в Донецьку?..
— Мова – уніформа будь-якого українця. — каже Назарій. — Я хочу запитати в українців, у чиїй уніформі ви ходите?
Зала завмирає.
— Я хочу запитати в бійців, які висловлюються проти української мови: «Я заваєвал свайо право гаваріть на русскам». Я хочу запитати в них: «ЗА ЩО ВИ ВОЮЄТЕ?» Ви воюєте за Україну чи проти путіна? Якщо ви воюєте за Україну, то її невід’ємним складником є українська мова. Якщо ви воюєте за Україну — ви не будете проти української мови, а, навпаки, будете вчити і переходити на українську. Якщо ж ви воюєте проти путіна, то так і кажіть: «Ми воюємо в Україні за рускій мір без путіна, ми воюємо НЕ за Україну. Називайте речі своїми іменами!»
— Українська мова реально рятує життя, — продовжує Назар Чепко. — І в мене так було. Суне колона і ти не знаєш, хто це. Знімаєш затвор, щоб стріляти, знаючи, що і тобі кінець — і раптом чуєш українську мову…
Зала вибухає аплодисментами.
Ні, це таки не дитина.
Це воїн. ВОЇН, за спиною якого мені спокійно за майбутнє України.
Лариса Ніцой
