Прокинулася, увімкнула фейсбук і перший допис, який впав у очі — Збруєву 80! Не второпала одразу – хто він, той Збруєв… Але в коментарях замайоріло: артист, СССР…
Згадала. Ну і що?!
Що з того, що йому 80?!
Стільки років Незалежності, а ми все ще запопадливо озираємось у наших спогадах туди, звідки намагаємось втекти, чого намагаємось позбутися. Але воно, бач, тримає…
Ми досі легковажимо, не знаємо до пуття своїх артистів, українських кіноакторів, ми окрім трьох-двох імен не можемо інколи назвати українських письменників, та й тих не всі читали чи читаємо…
Зате нам конче треба знати, що Збруєву – 80…
Це якщо про культуру. Але те саме і з наукою, і національною історією, і просвітництвом…
Думаю, не спогадами треба жити, а ідеями, планами, кроками вперед. Підтримувати своїх і своє, шанувати власну історію, власних героїв. Їх тепер, оно, стільки маємо через війну, що триває зі «збруєвими».
Звичайно ж, у невідомість йти завжди було непросто, але назад, скільки б ми кого чи що не згадували, нема вороття.
Тетяна Череп-Пероганич
