В селі погода — це всігда способ випустить пар, розказать шо жизнь погана і вообще. От на кутку жив колись дядько Василь, було йдеш у грудні, погода весняна, сонеко, горобці.
— Драстуйте. Як діла?
— Та які воно в ср*ку діла. Давлєніє. І хіба воно зіма? Ні*уя пшениці не буде, попріє все к свиням. От раньше було в жовтні буряк з переметів тягаєш. А щас га*но якесь.
Іншого разу йдеш навколо як у казці — біле. Морозець порипує під ногами, щоки пашіють.
— Драсті. Як діла?
— Та які діла? Оце другий день з лопатою та з ломом лажу. Ти бач шо понасипало. Га*но якесь. Уже спину не розігну.
В березні перші відлиги. Сонечко, з даху капотить. Дядько Василь змінив ушанку на картуза.
— Драсті, як воно?
— Та б*ядь, отак. Ти бач яку гнидь розвезло. І тече і тече. І коли йому вже конєц? Га?
Весна, після зливи, все аж сміється зеленню:
— … та всьо, пи*дець, гарбузів не буде.
Літо тепло, біжим на річку.
— … ну все, висушить все к *уям.
Задощило, виблискують калюжки.
— … і куди воно оце лило? Куди воно, питаєцця, його в с*аку, лило? Картоплі хана. Згниє. Цибулі хана — згниє тоже.
І так всю жизнь.
Сміялася було з дядька Василя.
А сама оце стала біля вікна, дивлюся і…
— Куди воно сипе? Ну нашо воно сипе? Як я завтра машину одгребу? От га*но таке.
Татуся Бо
