Ще вчора ліс випивав мене од маківки до ступи. І сухо кректала глиця, затято не пускаючи на сонцепал новонародженого гриба, а ті неслухи-одиниці, хто прорвав це цупке запинало, понуро ницяли обабіч забутих пущанських доріг, випрошуючи у людей питоньки.
Зате сьогодні!
Війнуло справднім дихом Посейдона. Заснувало, затяглося, зависло, замокло, забрезкло, загулялося. Хлярнуло наопашки, од душі, і таким теплом, аж птаство од щастя згадало весняний спів.
І шумить, і гуде, грибний дощик іде!
Сійся-родися!
Валерій Ясиновський
