Коли хтось із працівників магазину чи ресторану в Україні починає співати остогидлу пісню, що не знає державної мови і не може сказати нею кілька речень, я йому не вірю. І згадую ось цю історію…
У 2015 році, коли здійнявся шкандаль через літак, що повертався з Шарм-ель-Шейха, і московитам заборонили літати на єгипетські курорти, я сказала, що тепер саме час летіти до моря. Не буде росіян з їхніми «тагілами», бійками, матюками, отже, можна буде нормально відпочити. Так воно і сталося: в готелі були тільки українці (90%), британці, італійці.
І все було б добре, от тільки різало вуха звертання персоналу чи не всуціль російською, як тільки дізнавалися, що ти з України. Вони щиро думали, що в Україні нема іншої мови, окрім російської. Довелось пояснювати, що у нас є своя, українська мова і вона — державна.
«Чому ж тоді українці тут говорять російською між собою?» — запитували і дивувалися єгиптяни. Довелось багато пояснювати про радянський союз, про нав’язування російської мови всім народам, які входили до срср.
«Але ж то було минуле, — говорила я їм, — тепер більшість українців хочуть чути свою мову, а не російську».
Єгиптяни посміхались, бо знали мою реакцію на російську, я говорила з ними тільки англійською, а на російську не реагувала. На той час я вже знала ази арабської мови, віталась, запитувала: «Як справи?», бажала гарного дня і замовляла страви рідною їм мовою. Вони розпливались у посмішці, бо кому ж не приємно, коли іноземці шанують твою мову?
Це був мій перший крок у важливій справі, яку я запланувала. На третій день мого перебування там попросила про зустріч з генеральним менеджером. Спочатку похвалила його готель, гостинних працівників, сказала, що це думка багатьох українців, які тут відпочивають. Він відповів, що єгиптяни дуже вдячні українцям за те, що прилетіли зараз, бо більшість країн вичікують і чимало рейсів з Європи скасовано.
А мені це й потрібно було почути!
Я поспішила висловити те, через що прийшла до нього. «Так, — сказала я, — ми любимо Червоне море, вдячні за гостинність. Та є у нас побажання. У вас тільки російські телеканали, а нам хотілося б, аби були українські. І звертання до нас не російською, а українською. Я бачу, як приємно вашим працівникам чути від мене вашу мову, тому й нам буде приємно почути від них не «Дабро пажалавать!», а «Ласкаво просимо!». І не «Пріятнава аппетіта!», а «Смачного!». І не хвилюйтесь, я допоможу. Покличте інженера і я допоможу йому вибрати українські канали. А основні звертання українською я напишу англійськими літерами і ваші працівники це з легкістю засвоять».
Він викликав інженера і ми з ним пішли в його апаратну, пройшлись каналами і встановили 1+1 та 5 канал. Потім я написала основні висловлювання, які найчастіше використовують при звертанні в готелях, вони відксерили і роздали персоналу.
Бачили б ви, як розквітали обличчя українців, коли вони чули «Доброго ранку!», «Смачного!», «Дякую!», «До побачення!», «До зустрічі!»…
Українці хвалили єгиптян за їх вимову, за те, як ті швидко вчаться, і, о диво!, деякі й самі між собою почали говорити українською. Я взагалі ніколи не могла зрозуміти, чому люди, які говорять українською, приїжджаючи за кордон, переходять на російську? Тільки тому, що гіди та багато хто з персоналу знає російську?
На пляжі його працівники зранку бажали нам «Доброго ранку!», а пізнім вечором казали «До зустрічі!».
Особливо виділявся Ахмед — юнак спортивної статури з доброю і щирою посмішкою. Він постійно запитував нові слова українською, записував їх. І вже не тільки я була вчителькою, всі решта роззнайомились і долучились до процесу навчання Ахмеда українській мові.
І от одного разу на пляжі з’явились новенькі наші співвітчизники, які ще не знали про нашу українську оазу у Шармі. Підходять по рушники і кажуть йому: «Добрає утро! Нам два палатєнца»…
Бачили б Ахмеда! Взяв руки в боки (як ми це часто робимо) і сказав: «Какоє утро?! Доброго ранку!»
Ми всі вибухнули сміхом!
Бо ж знали — що й до чого! Новенькі перезирнулись, відповіли «Доброго ранку», і тут нова порція чергової несподіванки для них — Ахмед подає їм рушники і каже: «Будь ласка, ваші рушники!».
Ми всі сміємось. Ахмед сміється, а ті озираються навколо… Чоловік дружині каже: «Ні фіга сєбє, єгіптянін на украінском шпарі». А оскільки вони були поряд зі мною, то й розповіла їм про все. Відтоді вони вітались тільки українською.
За ці роки і за тією ж схемою я вже в багатьох готелях Шарму українські канали увімкнула, і української мови навчила. Бо, коли в готелях більшість відпочивальників з України, а їм пропонують московську мову та мокшанські телеканали, то це не діло!
Звичайно, про це мали б потурбуватися наші туроператори, але й з мене корона не впаде, якщо я за них зроблю цю роботу. Напевне, мені це потрібніше. Бо я не хочу, щоб нас із московитами вважали «аднім наротом» зі спільною московською мовою.
Ми — різні. Зовсім різні.
І я не стомлююсь, буваючи в різних країнах, розповідати про це і про те, що раша — кіллер і терорист.
Тамара Лозова
