Жив у нас на вулиці Ваня Піхота. Піхота його прозвали ще з армії. «А де служив?». «Та де?! Дуже хотів світ побачити, думав у Німеччину попаду, а попав до Афгану!»
З того часу Ваня трохи припадав на поранену ногу і носив кепку-афганку.
– Звик до кепки, неначе до голови приросла, — сміявся він.
Ваня працював в автопарку слюсарем, жив одинаком і нікуди з міста не виїжджав.
— Досить з мене, надивився, — сумно посміхався він, — мені й тут непогано.
Аж якось Вані запропонували від автопарку путівку до Карпат.
— Та шо я там робитиму взимку?
— На лижах кататимешся.
— Та не вмію я!
— Ну, на санках.
Ваня все ж сумнівався, тож всі на вулиці його переконували.
— Та ну! Клас, поїдеш, мо наречену знайдеш? — сміялися мужики.
— Та да, там вона мене й чекає, — відмахувався Іван, — сидить і виглядає через хурделицю.
Однак, зрештою, зібрався та й поїхав. На 10 днів. Повернувся аж після Різдва. Довольний.
— І шо, Вань? Як там? — питалися всі.
— Та там така краса! Зовсім інший світ, — закурював Ванька.
— А шо не так як в нас?
— Та куди там нам… Ну, от наприклад колядки…
— Всмислі? «Колядин, колядин, я у батька один?»
— Отож бо. Я теж думав все життя, шо колядки це просто по хатах походили, віршика про ковбасу і руб бумажний розказали, грошами з цукерками кишені понабивали, а там, у Карпатах, все взагалі не так.
Розказуючи Піхота розмахував руками, тупав ногами і пучив очі.
— В них там янгол і чорт, і царів троє! І пастух, і цар, і зірка на палиці. І ходять, співають гарно.
— Шо? «Колядин, колядин» співають?
— Сам ти колядин. В них такого немає. Співають гарно. Я собі даже в блокнота все записав.
Після тієї відпустки Піхоту як підмінили. Почав подорожувати Україною. Спочатку весь околоток об’їздив, потім далі і далі. І в дніпровські плавні, і в степи, і в гори. Як не на Поділля, то на Полісся рвоне. Як не на озера якісь, то на море. І щоразу, повернувшись, збере всіх у дворі і розказує. А всі сидять з розкритими ротами, слухають. А потім і наречену привіз із однієї подорожі.
— Сиділа мене чекала в хурделицю, — сміявся він, коли питали як зустрілися.
А ще Піхота на Різдво справжній вертеп зібрав із місцевих. Зірку на палці привіз, наряди зробили. І вже як колядували, то навіть з телебачення приїздили їх знімать. Сам Піхота завжди чорта грав. У своїй афганці. Казав, шо більшого чорта за совок в житті не бачив, а кепка — то постійне нагадування.
Руслан Горовий
