Поблизу села Митків Заставнівського району на Буковині якось восени я натрапив на дуже дивні, небачені мною раніше ятері, виткані павуками. На відміну від іншого павучого прядива вони вирізнялися своїм розміром та густотою ткання.
Призначення цих виробів загальновідоме — ловити в ці сіті мух, метеликів та іншу мошкару. Образно кажучи, ятері — це павучі їдальні.
Такі знаряддя з’являються наприкінці вересня або на початку жовтня. О цій порі починається бабине літо. Павуки своїм єством відчувають наближення осені, тому й квапляться виткати побільше ловецьких снастей, щоби припасти з їхньою допомогою вдосталь поживи для себе.
Перед заляганням у сплячку павучий народець повинен сито підхарчуватися, бо в інакшому разі зиму йому не перебути.
Фіксувати народження ятерів – улюблене заняття фотографів-натуралістів. Ці вироби напрочуд фотогенічні. Особливо красиві світлини тоді, коли на павутинні перед сходом сонця з’являються срібні росинки.
Ще виразнішими знімки стають тоді, коли фотографові вдається зафіксувати на срібних струнах бабиного літа авторів дивних мережив, себто павуків.
А вони на теренах буковинського краю бувають різних мастей. Деякі з них, оперезані контрастними смугами, нагадують африканських зебр. У декотрих на спинках видніються чорні хрести – це павуки-хрестовики. Декотрі павучі екземпляри ледь видніються на павутинні, бо їхні тільця теж зафарбовані світлосрібною барвою. Це захисна функція павучого племені шляхом камуфлювання, тобто пристосовування до природного середовища.
Завдяки камуфляжу павуки ховують себе від ворогів, а заодно і не виставляються напоказ своїм жертвам, аби ті не дременули з небезпечного місця й не залишили впроголодь ткачів бабиного літа.
Одне слово, у природі все має свою доцільність.
Василь Бабух
