Пряма мова: «Послушай, я президент этой страны, мне 42-й год. Я ж не лох какой-то, я тебе пришел и сказал: оружие убери. Ты мне не переводи на акции. Я хотел увидеть в глазах понимание, а увидел парня, который решил, что перед ним какой-то лопух стоит и переводишь меня на другую тему»…
Своїм «тиканням» Зє нагадав мені Ющенка на тому ж Донбасі, коли він затикав рот Ландикові, і тоді я зрозумів, що достойного презедента з мого земляка не буде.
«Тикання» — давня традиція більшовицької й компартійно-радянської номенклатури: вибився в начальники — маєш індульгенцію «тикати» будь-кому.
Коли я прийшов на викладацьку роботу в Київський університет, моя завідувачка кафедри професор А. П. Коваль порадила мені ніколи не «тикати» студентам, і я слідував цій настанові, дозволивши собі перейти на «ти» лише щодо тих кількох студентів, які увійшли до вузького кола моїх учнів і стали мені, як діти.
Мені це неважко було робити, бо я пам‘ятав про звички мого діда Федора, який — що мене в дитинстві особливо дивувало — звертався на «ви» до своїх ровесників, з якими виростав і прожив поряд десятки й десятки років.
Звертатися на «ви» до інших, ба навіть до підлітків (маленьких дітей виведемо за рамки розмови) — це норма традиційної української культури.
Я й досі не «тикаю» молодим людям. Мене коробить, коли мені «тикають» і старші, і молодші. А це стає усе поширенішим явищем, що свідчить про вплив «русского міра», в якому «тикання» є нормою, а, скажу так, субординаційне «тикання» є законом.
Один випадок особливо врізався мені в пам‘ять. Як голова Київської організації Спілки журналістів України я зайшов у справах до першого секретаря Подільського райкому КПУ й голови Подільської райради Івана Салія. Я йому — «ви», а він мені — «ти» упродовж усієї розмови…
«Тикання» службової особи високого рангу по відношенню до посполитих, тобто людей нижчого рангу, для мене є ніщо інше, як номенклатурне чванство, номенклатурна пихатість, номенклатурне хамство. Саме це демонструє на камеру телеоператора преЗЄдент України.
***
Сказане вище непокоїло мене упродовж усього життя кожен раз, коли доводилося спостерігати номенклатурне чванство, номенклатурну пихатість, номенклатурне хамство. Це було і залишається маркером радянського суспільного устрою, який видно всім і жертвою якого стали десятки мільйонів людей.
Це — одна із найвагоміших причин, які спонукають мене ратувати за СИСТЕМНІ ЗМІНИ.
Прикметно, що «ветеран АТО, якому нахамив Зеленський, підтримував його на виборах», — звертає увагу сайт «Новинарня».
Цей факт засвідчує серйозний поворот у ставленні до президентства Зє як з боку ветеранів російсько-української війни, передусім — добровольців і волонтерів, так і з боку значної частини тих, хто щиро підтримував Зє на виборах або віддав йому свій голос тому, що був проти Порошенка.
Отже, об‘єктивно президентство Зє готує в українському суспільстві грунт для сприйняття ідеї СИСТЕМНИХ ЗМІН.
Володимир Іваненко
Український Університет
