Суспільство

Їхні діти не кричать!

Ну, побував я в тому Берліні.
І в Празі. Найкращого садгороднього часу два тижні вбабахав на їхню цивілізацію…

Знаєте, що мене найбільше вразило?!!!

Їхні діти не кричать.
Навіть найменші. От не кричать, і всьо!

Я навіть придивлятися почав.
Єдине, що помітив, це як із ними розмовляють дорослі, а особливо мами. Дуже просто — точно так, як нормальні дорослі між собою. Не виховують, а спокійно, доброзичливо, НОРМАЛЬНО розмовляють.

Невже це й увесь секрет?
Зовсім маленьким не до розмов, вони перертравлюють їжу. Але й вони не кричать, у них чомусь ні в кого не болить живіт, не ріжуться зуби й не паряться мокрі сідниці.

Не кричать їхні діти!
І при тім дуже вільно себе почувають.
Безладдя в них якесь, а не виховання.

Василь Триліс

P.S.
У 2013-му, якраз в травні місяці вперше в житті була на Середземному морі в Греції. Місцева пара (чи, може, німці чи інші туристи, але точно не «наші») з маленьким, десь після року, дитям ходили по берегу.

Мама кличе маленьке у воду — воно боїться, не хоче. Вона заохочуюче показує «ляп-ляп» долонею по водичці — маля повторює. Тоді ступнею «ляп-ляп» — і дитинка усміхається і «ляп-ляп» ніжкою…

На жаль, виховані в насиллі, тоталітаризмі, приниженні і в концтаборі-ссср епохи, наші батьки, а потім і їхні діти, не вміють поважати і одне одного, і дітей — оце б згребли, руки затиснули і давай те дитя, репетуючи, у воду вмочати силою…

Не всі. Але багато.
Це деформації життя в тюрмі народів і рабстві. Воно ж так не минається… Але батьків нової епохи стає більше. Все буде добре!

Оксана Собко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.