Кінцем квітня, рік тому відійшов за обрій Борис Олійник.
Поет материнства і материзни…
Часом «дурив слова» на користь тимчасової ідеології, але торкався й Вічності і стояв на сторожі людяності.
— Пора, — мене кликала хата;
— Пора!– трепетали птахи.
— Час! — сухо докінчив Час.
«Забіліли сніги… Забіліли сніги… Замело»…
І коло замкнулося…
Михайло Наєнко
***
Справді, великий талант.
Ідеологічну заангажованість його я не сприймав, починаючи з «Гори» і був дуже засмучений його публікацією в «Правдє» проти Д. Павличка, яка з’явилася в ті дні, коли в газеті уже була готова до виходу в світ моя рецензія на «Світовий сонет» того ж Павличка (я вичитав і підписав у корпункті гранки).
Разом з тим, я поважав його за послідовність.
Чимало його колег-літераторів лягли спати комуністами, а прокинулися націонал-демократами, і навіть націоналістами, що свідчило про їхнє пристосовництво.
Звичайно, не могла не дивувати його тісна дружба з Ю. Єльченком, О. Каптом, Л. Кравчуком та А. Москаленком.
З Москаленком він дружив із студентських років, і, очевидно, останньому треба завдячувати тому, що він став учасником цієї «шашличної компанії» (там був ще й сантехнік, ім’я якого мені не відоме)…
Володимир Іваненко
