Тепер стало модно й круто посилатись на науку. Від хамського «британські вчені нещодавно довели, що…» і до вишуканих, скрупульозних підбірок наукової бібліографії, укладених людьми… ну, скажімо так, далекими від наукової діяльности.
У мене такий потік «наукового дискурсу» викликає стійку відразу, майже ненависть. Я добре знаю цей прийом — завалити опонента цитатами й посиланнями, яких, за відсутності власного досвіду чи бодай заняття, можна настьобати безліч.
Серед цитованих зазвичай фігуруватимуть і такі титани, як Геродот, Айнштайн, а то й сам Іван Сторчак. Нерідко там і натяку немає на тему дискусії.
Читати наукову літературу з такої подачі не варто, як не варто всіх посилати богу молитись. Покладатись на висновки одних учених та їх асоціацій, чітко ігноруючи думку інших, їм опозиційних, — це вже майже чиста політична проституція.
І ще.
Мені щиро жаль жертв цієї пошесті, яка явно набирає сили й ознак політичного проекту. Мені щиро жаль людей нормальних за своєю природою, але захоплених цими селевими потоками (фемінізм, гомотолерантність, езотерика всіх сортів, релігійні новації та секти, …).
Мені особливо жаль великої кількості талановитої молоді, чий розумовий потенціал увімкнено на форсований холостий режим. Проста ознака: замість реального, справжнього навчання ці люди все когось цитують — учених.., учителів.., біблію.., лікарів… Вони мають своїх нетлінних кумирів і пристрасно їм служать… І ще простіша ознака: вони ледачі.
В мене болить душа, коли в подібні тенета потрапляють близькі, а то й рідні мені люди. Я знаю, як неймовірно важко звідти вирватись. Точніше, я не знаю, як звідти вирватись. Я не знаю, як цим людям допомогти.
Це, насправді, біда.
Василь Триліс
