… І цього року грибний сезон відкрився для мене віршем, який принесла із лісу замість красноголовців та обабок…
Вже…
Натрудилися роки, натрудились,
Наспівалися пісень, нажурились.
Опадають, наче листя із клена,
А душа ж моя і досі зелена.
Клен шепоче, що вже сонце надвечір,
І роки так важко тиснуть на плечі.
Посивіли мої очі і скроні,
І не я вже у віночку, а доня.
Загубилося у соняхах літо.
Вже дорослі, уже виросли діти.
Вже… А я іще і досі шукаю
Свою стежку, чи до пекла, чи раю.
Валентина Мастєрова
Судили Поганку Бліду
Бурлескна балада про судову владу,
або Повчальна байка для грибника-незнайка
Віками люди на харчі собі
Збирали в лісі їстівні гриби.
І нині, як грибна пора настала,
Любителі грибів тих назбирали,
Почистили, помили, відварили,
Підсмажили, засмачили і з’їли.
А згодом всі вони разом з гостями
Несамохіть потрапили до ями
Після жахливої в судоминах кончини…
Дошукуючись справжньої причини
Отруєння споживачів грибів,
Щоб точно знати, хто це наробив,
Підступно вбравшись в їстівну вдяганку, –
Підозрювали всі Бліду Поганку,
І притягли гидючку цю до суду,
Аби ізолювать її од люду.
Суд спершу вислухав промову прокурора:
– Блідопоганка гірш Червономухомора!
Той виглядом своїм волає: стережіться!
А ця, як тільки нишком пощастить прижиться
Їй у грибному місці там чи тут,
То грибникам довірливим – капут…
Ото ж, нехай у злочині покається
І їстівною більш не прикидається!
А потім, коли свідки й адвокати
Завершили і свідчення, й дебати,
І вирок суду був уже готовий,
Підсудній надали останнє слово:
– Ось ви гуртом зчинили веремію.
Одного тільки я не розумію –
Навіщо цей грибний апартеїд,
Коли готують страви на обід?
Хіба поміж грибами є різниця?
Невже я не така, як Печериця,
Або хіба я не подібна до Лисички
(Якщо різниця є, то невеличка!),
Чи я не схожа на Зелену Сироїжку,
І нас не можна класти в одну діжку?
Та, зрештою, і я, і ті ж Опеньки –
Немовби діти однієї неньки,
І до окремих видів, як до націй,
Не можна припускать дискримінацій
І обзивать Поганкою Блідою,
Бо я вам не такого ще накою!..
Від суду вашого я падаю у відчай,
Тому нехай і прокурор, і слідчі,
І судді, й свідки, й стряпчі, й адвокати
Хоч зараз спробують мене покуштувати,
Аби довідатись, отруйна я чи ні,
Щоб справедливий присуд винести мені,
А не безчестити мою породу
За те, що стільки чесного народу
Завчасно опинилося в труні,
І не шукати крайньої в мені,
А краще вже засмажити і з’їсти…
Та ви ж усі тут правники, юристи!
А де ж ваша презумпція хвалена,
Якщо вину звертаєте на мене,
Хоч не доведено, що я не їстівна…
Є тисячі грибів, а я лише одна.
Тоді питається: яка ж моя вина –
Що не Маслюк я і не Печериця?
Прошу вас, об’єктивно розберіться
І майте на увазі головне:
Тут дехто недолюблює мене
Лише за те, що ніби я – з чужого лісу…
І суд відправився на раду за куліси.
Порадившись, вернувся суд до зали
І виголосив судову ухвалу:
«…Керуючись параграфом Закону,
Віднині в розпал грибного сезону
Всіх їстівних грибів отруйними вважати
Й надалі їх нікому не вживати –
Нехай червивіють на пні;
З позивачів стягнути стільки-то пені;
Підсудну поновити в грибному званні,
Категорично знявши звинувачення:
Хто отруїв кого – не має значення.
А хто не згоден з вироком – наразі
Оскаржить може у суді в Гаазі,
Але нехай відкине навіть забаганку
Образити підозрою Бліду Поганку…»
***
По цій баладі – коментар від Гриця:
У кожного гриба – своя грибниця,
А суд завжди за тих, кого боїться…
Гриць Гайовий
