Я не знаю, що говорив Трамп Путіну, але я, приблизно, здогадуюся, що казав Путін Трампу.
— Немає ніякої України, Дональд… Є група зпольщеного населення з вигаданою мовою і культурою. Тіпа, як Каліфорнія, але — бідна й занедбана. Це один із «штатів» Російської імперії… Та й глянь на цю країну сьогодні, — додавав аргументи. — Це не держава, а корупційний хаб. Медельїнський картель посеред Європи…
Саме так думає і сам Путін.
Він не сидів в бібліотечних архівах і не читав навіть Карамзіна з Рибаковим, не кажучи вже про Пріцака чи Брайчевського. Він користується аналітичними записками, які йому готують ті, хто також по архівах не ходить…
Та й сама «історична істина» його, зрозуміло, анітрохи не цікавить, в нього абсолютно інша місія.
Це є небезпечно, бо Трамп, скоріш за все, також має досить туманне уявлення про генезу східних слов’ян. Його кулуарні натяки про «російський Крим» і про «найкорумпованішу державу» свідчать про те, що він готовий споживати упереджену інформацію.
Путін говорив якраз те, що Трамп готовий був почути і з чим не годен сперечатися…
Тому дуже багато залежить від того, як працюватимуть українські групи в США (наші лоббісти, ЗМІ, посольства, громадська думка, діаспора і т.д)… На щастя, в США немає інституту ухвалення і реалізації одноосібних волюнтаристських рішень. І є маса запобіжників та розуміння стратегічних інтересів.
Формально в Ґельсінкі, найімовірніше, не було нічого цікавого, за винятком загального бла-бла-бла… Достатньо лише, аби Трамп був свідомий того, що їхня вчорашня зустріч також, власне, відбувалася в «одному з колишніх штатів Росії»…
Віталій Чепинога
