Летять проти вітру. Бо так легше і тепліше. Летять, тримаючи згагоджений ритм. Летять ключем. Красиво, мудро, дружньо. Так, аби всі бачили вожака, вибраного на «пташиному суді».
І щоби кожен бачив один одного.
Якщо котрийсь надовго відстає, то інші зависають на хвилях вітру, дочікуються. Якщо ослаблений птах і далі ледве тріпоче крильми позаду, весь табун примушує його залишити їх.
Не можна сповільнювати лет, не можна ламати ключ, бо дорога далека і складна. Не можна через одного змінювати напрям і висоту… Нещасного відсікають від гурту і закльовують у повітрі. Жертва небові задля оманливої землі.
Впало пір’я на подвір’я,
Закотилось, як повір’я, у траву.
Він ніколи не побачить обітованої щедрої землі, ніколи не принесе додому на крилах весну. Ламаючи ключ небесний, ламаєш долю.
Так у птахів, у диких гусей…
Мирослав Дочинець
