Ніколи не розумів фразу «ми не шукаємо легких шляхів». Так пошукайте! Вони ж легше складних. Навіщо цей пафос? Я навіть шукаю легкі шляхи пошуку легких шляхів. І таких, як я, багато. Досить, вже находилися складними шляхами і так нічого там не знайшли.
Ми не шукаємо легких шляхів – це девіз минулого. А нам зараз треба легкі шляхи у майбутнє. Легкі і безболісні. В Чернівцях завжди йшли легкими шляхами, бо вони раціональніші і зрозуміліші.
Все було загалом непогано, доки не почали поліпшувати. Бо пішли складними шляхами. І що нині?
У мене є горілка, яку я тепер не пʼю, телефонні номери, на які не дзвоню, і люди, яких я вже не люблю.
Темрява
Це навіть добре, що в Чернівцях циклічно вимикають світло. Скільки незакінчених колись справ вдалося зробити! Ми зрозуміли наскільки залежні від багатьох речей, повʼязаних з електрикою. Темрява ж повертає нас до витоків. Вона примушує дивитися безпосередньо під ноги і навколо себе.
Немає нічого поганого в тому, щоб часом робити щось хороше. Темрява допомагає. А ще під 
час вимкнення світла можна багато і вільно думати. Я, наприклад, під час останнього вимкнення аж розтягнув м’язи мізків.
Двір
Наш старий «обкомівський» будинок сильно здав. Втомився. У дворі вже не заливають взимку ковзанку, ніхто не грає в хокей, в пєкаря, не ліпить з пластиліну. Там давно немає старих лавиць і столів, за якими грали у доміно. Хлопці не вилазять на паркан, хтось зрубав старі горіхові дерева.
На балконах більше не сидять старенькі сільські бабусі, які пильнують дворові новини і підтримують соціальні звʼязки.
Колись у дворі гуляли з дитячими візочками, тепер мовчазно стоять автівки. Ніхто ранком не виносить сміття до спеціальних машин, бо вони більше не приїздять.
Я прийшов сюди провідати свій храм дитинства. Я написав оголошення і прикріпив його на старому паркані. Просив в оголошенні відгукнутися моїх друзів дитинства. До мене тихо підійшла маленька дівчинка. Вона сказала:
— Тобі мабуть більше 60
— З чого ти взяла?
— Пишеш без помилок.
Колишні
Треба намагатись не бути колишніми. Треба бути актуальними. Як фахівець якоїсь важливої справи. Він ніколи не є колишнім. Він або знає свою справу, або ні. Тому завжди потрібен. Розкіш бути колишніми можуть собі дозволити лише генерали. А співаки, письменники і поети такої розкоші не мають, тому скільки живуть — стільки й працюють.
Колишні – це не обов’язково старі. Колишніми можуть бути й цілком молоді люди. Тоді, коли припиняють вчитися. Їх не треба сварити. Не сваріть лінивих, вони нічого не зробили.
А ви бачили цих бабусь, які «не здаються»? Їх насправді повно в Чернівцях. Вони ніколи не стануть колишніми. Вони ходять скандинавською ходою і почуваються в тонусі.
А колишні сидять у кав’ярнях, ліниво «обсмоктуючи» інших. Вони випробували все, окрім взяти і зробити. Тому їх не шкода.
Лист
Здоров! Ми вже в такому віці, що практично всіх людей можемо називати на «ти», а вони звертаються до тебе на «ви». Втім, тебе всі називають на «ти», бо ти так хочеш. Молодишся. Ти проживеш 82 роки, кажеш ти. Чому саме 82, не говориш. Але про це оголосив. Судячи з усього, це збудеться. У тебе вийде. Бо ти досі кажеш, що секс з дорослою жінкою – це коли в кінці вона говорить «дай Бог тобі здоров’я».
Крім того, у тебе немає ворогів, а лиш друзі. Друг надовго, ворог назавжди, – вважаєш ти. У мене ж поки все навпаки. Бо перша мета, коли приходжу додому, – переодягнутися в щось, в чому я виглядаю безхатченком. Як каже мій психіатр, у мене все в порядку, зрушення є. Але я освічений. Освічену людину легко вичислити – в її матюках є сенс.
Але ситуація під контролем. Ситуація ніколи не вийде з під контролю, якщо її не контролювати. Будь здоровий!
Володимир Килинич
