Переконати когось за когось проголосувати — не така проста справа, як видається на перший погляд. Аватарками та челленджами тут аж ніяк не обійдеться.
В людей цілі родини розколюються по периметру політичних симпатій. Вона за Юлю, він — за Пороха, а дитина — за Зеленського…
У далеких гірських селах кілька років тому рідні куми билися між собою «за януковича» та «проти»…
І нічого не зробиш.
Сам кілька разів з таким феноменом стрічався.
Час від часу люди змінюють вектор особистої політичної лояльності. Але кожного разу внаслідок якихось туманних та абсолютно не очевидних рефлексій чи роздумів. То щось темне, позасвідоме і некероване…
Хто зна, чого люди так вперто тримаються своїх політичних вподобань? Можливо у власному виборі їм ввижається якийсь шматок індивідуальної недоторканої свободи… Психологи, певно, мають якісь наукові пояснення.
В общим, легше, бл…, зайця на велосипеді навчить кататься, ніж переконати когось проголосувати, як тобі б хотілося…
Віталій Чепинога
