Вона прожила з нами 8 років. ЇЇ маленьким, кількамісячним кошеням, приніс до нас наш знайомий ветеринарний лікар. У нас тоді померла кішка, яка жила з нами 14 років, і ми почували себе у великому горі.
«Ось, — каже ветлікар, — візміть і врятуйте це кошеня, його віддали мені e сім’ї, де старші коти знущалися над ним, — видряпали око, пошкодили щелепу, розірвали бік. Я вже зробив, — каже лікар, — всі операції, вам залишається лише доглядати».
Льолєчка була дуже доброю.
Вона одразу потоваришувала з нашим котом П’єро, якого ми з дочкою підібрали в селі, коли пізньої осені, увечері, під дощем, він підійшов до нашого авто — мокрий, тремтить від холоду, брудний, і дуже жалібно зазирав нам в очі.
Льолєчка прихильно сприйняла і маленьке кошенятко Фімку, коли дочка підібрала його на вулиці, викинутого на погибель.
… Льолєчка почала вмирати несподівано.
Я викликав додому лікаря, він намагався врятувати, але не вдалося. Набряк легенів.
Льолєчка лежала нежива, а двоє котів Фімка і П’єро сиділи біля неї і жалібно дивилися. А в мене котилися сльози.
Потім, коли лікар забирав її для поховання, Фімка і П’єро проводжали її до дверей…
Іван Безсмертний
