Суспільство

Листоноша… раз на тиждень

У полишених державною напризволяще українських селах ще одна несподівана і тривожна тенденція. Тут стали активно продавати книги… при церковних крамницях.

Уявіть собі: не при сільрадах, не при школах, не при відділеннях «Просвіт», а при церквах.

Якщо мати на оці, що в переважній більшості наших сіл справою віри тепер фактично безроздільно, за потуранням влади, займається саме Московська церква, не трудно догадатися, що за чтиво пропонують тамтешнім читачам часті тут емісари з головних осередків «русского міра» — Києво-Печерської, Почаївської лаври, також підмосковного Сергієвого Посаду.

Скажімо, книжковий ряд у церкві Св. Варвари ніжинського села Кропивна, яку днями відвідав, своїм російським слідом і проросійською тематикою направду таки шокував мене.

Не зле було б час від часу перевіряти такі розкладки працівникам СБУ, якби вони були повсюди патріотично налаштованими.

Ще страхітливішою виглядає ситуація із сільськими бібліотеками. Там, де вони збереглися, книжковий рух ледь жевріє. Фактично вже третє десятиліття від імені Української держави сюди нічого не надсилається. Обходяться принагідними, часто випадковими, подарунками небайдужих, або купівлею одиничних видань за здану макулатуру.

Маємо й нове страхіття: в села перестають надходити газети. Зокрема й місцеві, до яких селяни віддавна мали особливу довіру.

Не втримаюсь від такого порівняння.

У моїй рідній Данині, для прикладу, в радянські роки було вісім листонош. І вони упродовж шістьох днів (крім понеділка) об’їздили велосипедами свої кути-дільниці з туго набитими великими сумками, залишаючи в поштових скриньках чи не кожного двору по кілька газет.

Спеціальна машина з району прибувала до хати-пошти в центрі села за строго контрольованим владою графіком також шість разів на тиждень – не пізніше 13.00 годин. Так правляча верхівка тоталітарної держави дбала про ідеологічне виховання мас і формування в підростаючого покоління комуністичного світогляду.

Тепер на всю колись густо залюднену й велику Данину – один листоноша. І обходить він село зі своєю тоненькою сумкою… раз на тиждень. Бо поштова розвозка з Ніжина приїздить сюди лише в п’ятницю. Отож, тут уже роками читають застарілі газети.

Виглядає так, що й цих пару десятків газет незабаром селяни перестануть передплачувати. В селі вже знають: на весь район поштові відділення залишаться лише в трьох селах: Лосинівці, Талалаївці та Вертіївці. В усіх інших – закриваються. І так новочасні ініціатори українських реформ вирішили чинити по всій Україні.

Що тут коментувати?..
Думаймо. І діймо. Бо, як казав багато літ тому мудрий Дідро, людина перестає думати тоді, коли перестає читати.

Може, якраз цього й прагне нинішня українська влада?

Микола Тимошик

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.