Важко знайти слова, щоб передати безмежне багатство барв од паморозі. У моєму селі враження од краси висловлюють просто: «Жити і не вмерти». Ось приїхав на дачу й божеволію від баченого: густий серпанок купає і будівлю, і примерзлі бутони троянд, й усе, куди не глянеш.
Особливою чарівністю хизується кристалічна паморозь — у вигляді малюнків, подібних на віяло, на щось фантастичне.
Вражають охайністю та тендітністю тонюсінькі павутинки, яких леліє вітерець, нашіптуючи білосніжному інію потаємне…
Розкидане вітром золото-листя спалахує іскорками від уранішніх променів. Листопад – останній місяць рудоволосої грації. А за небокраєм уже набивається у гості крижана красуня з холодним поглядом, морозним подихом і блиском кришталів – діамантів у очах, у надзвичайної краси білому вбранні, яке тягнеться за нею величезним шлейфом із холоднючого вітру…
Віктор Жадько
