Я не знаю навіщо це пишу? А хто з нас доконочно знає, що він робить?! Але у мене цієї миті, гарний настрій. Сидимо ми з Олею у парку. У неї день народження. Чекаємо Богдана. П’ємо каву.
Аж ось і він.
Ми скромно відзначаємо. Бодя без квітів. Але! Якби ви знали, що він приніс! Таких очей у Олі я більше ніколи не бачив. Коли вона взяла у руки його подарунок…
Це була макітра…
… Ми потім ходили безліч разів по ярмарках, розпродажах тощо. Я їй пропонував різне. Вона мені завжди казала: «Ти не розумієш, це не те».
Богдан Онуфрик.
Я його ніколи не зрозумію. І справа не лише в макітрі…
Валентин Ткач
