На одеському пляжі хлопчик вперше побачив море, і його дуже зацікавили медузи. Він витягував їх з води, розглядав і викидав на берег.
Його мама засмагала на сонці і з кимсь розмовляла по телефону, коли малюк запхинькав, а потім заверещав. Він ухопив велику медузу, притиснув до живота, і вона його обпекла.
– Хіба я тобі не казала: не чіпай медуз, – флегматично мовила мама.
– Вони такі гарні, такі слизькі, як кисіль, – скиглив малюк. – І кажуть на них так – медузи… Хіба вони носять мед?
– Мед не носять, але кусаються, як бджоли, – прикриваючись долонею, позіхнула мама і байдуже перевернулася, підставляючи сонцю незасмагле тіло.
Хвилі з шипінням лизали берег моря, у воді, відчуваючи свою жалючу серпневу силу, погрозливо гойдалися медузи, на березі засмагала молода мама, а біля неї скиглив малюк.
У цей день він вперше познайомився з медузами.
Володимир Даниленко
