Щоразу, коли я їхав з Києва до Житомира, біля КП мене зупиняв міліціонер.
Я опускав автомобільне вікно. Він засовував у салон червоне кругле обличчя і довірливо запитував:
– Употребляєте?
– Мені релігія не дозволяє, – відповідав я.
– А хто ви?
– Мусульманин.
– А по вас і не скажеш. Ви так правильно по-нашому балакаєте.
Його аж розпирало від обурення.
Але що було робити? Тож похнюплено йшов геть, спостерігаючи, як мій автомобіль набирає швидкість.
Через три роки я знову їхав до Житомира і біля КП мене зупинив поліцейський.
Я опустив вікно, і в салон засунулося знайоме кругле обличчя.
– Употребляєте?
– Ви ж мене вже запитували, – обурився я.
– Коли? – злякано забігали його очиці.
– Та ще за Януковича.
Він напружився, зморщив лоба.
– А! То це ви той, шо не нашого віроісповіданія?! – кисло всміхнувся він. – Проїжджайте!
І сумно дивився, як автомобіль набирає швидкість, віддаляючись від нього.
